РОЗЛАДИ АДАПТАЦІЇ У КУРСАНТІВ ВІЙСЬКОВИХ ВУЗІВ АВІАЦІЙНОГО ПРОФІЛЮ
Шалімова Анна Сергіївна
Харківський державний медичний університет
Науковий керівник: к.м.н., доцент Самардакова Г.О.
У психологічній та біологічній науках традиційно виділяють 4 рівня біологічних та психічних автоматизмів, що забезпечують активну адаптацію людини. Два перші з них — це загально біологічний рівень саморегуляції, що забезпечує динамічну стабільність внутрішнього середовища організму, сформовану у процесі філогенезу, та підтримує атономність основних життєвих процесів. Третій рівень, забезпечуючи генетично успадковані системи, визначає інстинктивні форми поведінки, що є функцією спинальних, стовбурових та підкоркових відділів центральної нервової системи. Четвертий, найвищий рівень розвивається протягом життя людини під впливом його особистісних потреб та вольової активності й пов''язаний з корковою діяльністю головного мозку. Є підстави вважати, що ці рівні знаходяться у тісному функціональному зв''язку, порушення якого, як і дезинтеграція діяльності кожного з них, неминуче веде до зміни активності психічної адаптації.
Підвищені вимоги до психічної стійкості та адаптивності людини особливо актуальні в процесі професійної підготовки осіб в системі вузів закритого типу (насамперед військових закладів освіти), що характеризуються високою кризовою насиченістю. Закрита система навчання є причиною незадоволення потреби особистості в спілкуванні з рідними, товаришами, особами протилежної статі. До перерахованих чинників приєднуються обов’язки пов’язані з несенням військової служби, нервово-психічні навантаження під час навчально-бойової підготовки, що нерідко створюють передумови для розвитку різноманітних явищ дезадаптації.
У зв’язку з вищевикладеним, нами були проаналізовані стадії адаптивних змін, які можуть розвиватися у курсантів льотного профілю в ході їх пристосування до умов професійного навчання. В процесі дослідження були використані наступні психодіагностичні методики: методика визначення стресостійкості та соціальної адаптації Холмса; опитувальник Міні-Мульт, що представляє скорочений варіант MMPI; тест Спілбергера-Ханіна для оцінки рівня ситуаційної та особистісної тривожності; опитувальник Т.А.Немчина для оцінки нервово-психічного напруження, методики для діагностики психічних пізнавальних процесів: пам’яті (методика “Оперативна пам’ять”), уваги (методики “Червоно-чорна таблиця”), мислення (методика Равена).
Перші два роки навчання курсантів у вищих закладах військової освіти пов’язані зі стадією первинної адаптації до умов військової служби. Цей період характеризується деяким зниженням резервних можливостей організму. Підсумком даного періоду можуть бути два стани: адаптація з нормалізацією всіх процесів життєдіяльності та адаптаційна напруженість. Чинником, що посилює адаптаційну напруженість у військових закладах льотного профілю, може виступати залучення курсантів вже молодших курсів до польотів. Як показали дослідження, проведені серед курсантів ІІ-ІVкурсів Харківського інституту ВПС на протязі 2002-2003 років, саме напруженість – найчастіша з причин, за якої курсантів відраховують із льотних закладів освіти.
Напруженість - це стан психічної та рухової скутості, що виникає під впливом сильних емоцій у нових складних умовах польоту. Напруженість може мати різноманітний ступінь прояву. У залежності від сили, стійкості та характеру впливу на льотне навчання прийнято розрізняти три види напруженості.
1. Незначна напруженість, зовнішні і вегетативні ознаки якої виражені слабо ( низькі оцінки - < 40балів за основними шкалами опитувальника Міні-Мульт; діапазон нервово-психічної напруги згідно опитувальника Т.А.Немчина - 30-50 балів; низький або середній рівень ситуаційної та особистісної тривожності - 1,5-2,5бала за шкалою Спілбергера-Ханіна; рівень розвитку психічних пізнавальних процесів – в межах норми). До такої напруженості схильні більшість курсантів (близько 60% респондентів), особливо в початковій стадії навчання. Значного впливу на хід льотного навчання вона не чинить. Напруженість цього виду легко піддається усуненню або проходить сама по собі в міру формування у курсанта льотних навичок та звикання до обстановки.
2. Тривала, виражена напруженість негативно позначається на процесі льотного навчання (у таких курсантів показники 40-70балів за шкалами психастенії та депресії опитувальника Міні-Мульт; інтенсивний рівень нервово-психічної напруги згідно опитувальника Т.А.Немчина – 51-70 балів ; високий рівень ситуаційної та особистісної тривожності – 3-3,4 бали за шкалою Спілбергера-Ханіна; знижені показники оперативної пам’яті та довільної уваги). За нашими дослідженнями такий вид напруженості проявляється у 20-25% курсантів льотного профілю. У курсантів з даним видом напруженості йде повільне формування навичок, особливо складних. Виявляється вона у виді скутості (м''язової напруженості), звуженні обсягу уваги; запізнілих реакцій та інших ознаках. Льотну програму такі курсанти засвоюють важко. Даний вид напруженості сам по собі не проходить. Необхідні щоденні профілактичні заходи щодо його попередження та зняття.
3. Тривала, різко виражена напруженість. У курсантів з такою напруженістю вкрай повільно формуються всі льотні навички (високі оцінки - > 70балів за основними шкалами опитувальника Міні-Мульт; екстенсивний рівень нервово-психічної напруги згідно опитувальника Т.А.Немчина – 71-90 балів ; високий або дуже високий рівень ситуаційної та особистісної тривожності – 3,3-4,0 бали за шкалою Спілбергера-Ханіна; низькі показники розвитку оперативної пам’яті, довільної уваги, логічного мислення). Повністю цей вид напруженості не усувається навіть з накопиченням досвіду. Саме цих курсантів доцільно віднести до групи осіб з високим ризиком розвитку різноманітних розладів адаптації.
За стадією первинної адаптації наступає, як правило, стадія вторинної адаптації до умов військової служби. На цій стадії відбувається або формування адаптивного оптимуму (підтримання ефективної діяльності організму при мінімальних психофізіологічних витратах), або подальший розвиток адаптаційної недостатності. Різноманітні розлади адаптації у курсантів вищих закладів військової освіти до умов навчання можуть привести як до окремих психічних порушень (неврозів та психозів), так і до порушень фізіологічного гомеостазу, що може бути причиною виникнення ряду соматичних захворювань.
Як свідчить клінічний досвід, терапія різноманітних кризових станів у військовослужбовців включає в себе медикаментозне лікування та психотерапію. Так при тривожних станах ефективними є такі комплексні гомеопатичні і фітопрепарати, як Нервохель, Ново-пассит, Антистресс, Геларіум-гіперікум і т.д.
При депресивних станах показані антидепресивні препарати - селективні інгібітори зворотнього захвату серотоніну (СІОЗС), що не мають виражених побічних ефектів, та діють лише при легких і помірних депресіях - Флуоксетин, Ципраміл, Сертралін, Пароксетин.
При коморбідних депресивних станах показані такі препарати з комбінованою дією, як Флюанксол, Эглоніл, Сонапакс.
При корекції та психопрофилактиці кризових станів у військовослужбовців найчастіше використовуються такі види психотерапії як: раціональна, суггестивна, гештальт-терапія, психоаналіз, психосинтез, медитативна та ін. Для терапії кризових станів спеціально розроблені також такі види психотерапії, як кризова психотерапія, когнитивна психотерапія і т.д.
Таким чином, тільки своєчасна діагностика і подальші психопрофілактичні та психокорекційні заходи сприяють усуненню передумов для розвитку різноманітних явищ дезадаптації у курсантів вищих закладів військової освіти, а також дозволяють зміцнити психологічну стійкість військовослужбовців, що сприяє ефективному виконанню покладених на них службових обов’язків.
